"...Бо ваша любов, немов хмара поранку, і мов та роса, що зникає уранці…" (Біблія)
🌿🌿🌿
Людська любов, немов роса поранку,
Зникає, як краплинки на траві.
Любов Христа живе безперестанку,
Христа Любов триває на віки.
Людська любов написана пісками,
Подує вітер - і її нема.
Христа Любов з відцвяшними слідами,
З вкарбованим навік твоїм ім'ям.
Людська любов, мов мряка, що зникає,
Немов туман, що десь відходить в день.
Христа Любов ніколи не минає,
З тобою поруч в свято, і в будень.
Людська любов, мов листя, опадає,
Зрадливо й серед літа відліта.
Христа Любов і взимку зігріває,
Христа Любов нікого не мина.
Людська любов триває, як все добре,
Як щось не так - розставлює крапки.
Христа Любов безмежна, як те море,
Приймає й любить, хоч в нас є гріхи.
Людська любов шукає насолоди,
І любить, коли вигідно любить.
Христа Любов нас любить не за вроду,
Й усіх-усіх запрошує дружить.
Людська любов. Так часто, мов примара.
Була учора. Де сьогодні, де?
Ісусова Любов є вірна, й стала,
І кожен, хто шукає - віднайде.
Любов, любов. Зігріймо Свої душі
Від неземної, вічної Христа!
Як це чудово, Боже, що ми - друзі,
Ти - мій навіки, ну а я - Твоя!
🌿🌿🌿
"Ходіть, і вернімось до Господа..!" (Біблія, Осії 6:1).
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Куст калины . - Николай Зимин Вечер . Тени . И не ясно
Все давно вокруг .
Но в душе моей прекрасно
У меня , мой друг ...
Потому что верю , знаю ,
Средь скорбей , тревог ,
В небеса , дорогу к раю ,
Мне укажет Бог ...
О любви , которой нет , я грущу в тишине ... - Николай Зимин Прошлый декабрь на Донбассе , в моем городке , был очень теплым. Может быть, потому в душе такие чувства ?..
И весь день холодный дождь
По асфальту стучит .
Ты давно меня не ждешь .
Твое сердце молчит .
Тает мутно-белый снег
У стены на траве .
О любви,которой нет ,
Я грущу в тишине .
Поэзия : Странности - Чала Вячеслав первое московское впечатление. усугублено тем, что в общаге действительно приходилось просыпаться, дыша смрад соседского похмелья, и с болью в сердце за потерянные души счищать угол стола от черепков бутылок и остатков закуски и творить, творить, в желании хоть таким образом немного повлиять на окружающий мир.
