Я пришёл к тебе, мама, после долгой разлуки
А нашёл только крест над могильным холмом
Сколько лет я мечтал целовать твои руки
И упасть на колени и просить об одном,
Чтобы ты меня, мама, приласкала как прежде,
Рассказала мне сказку перед старческим сном,
Чтобы ты подарила мне любовь и надежду,
Но сижу на погосте, упиваясь вином…
Нет прощения мне, виноват пред тобою,
Хоть и знаю, меня ты простила давно.
Был я сыном плохим и теперь с этой болью
Никуда мне не деться. Так видать суждено.
Суждено мне терпеть справедливые муки
Или тронуться даже от разлуки умом.
Я мечтал целовать твои старые руки,
А нашел только крест над могильным холмом…
Сергей Виноградов,
Россия
В настоящее время публикую стихи только на этом сайте. Считаю, что современному обществу поэзия не нужна. Тем более поэзия для души, а не ради денег. "Денежные поэты" давно переквалифицировались в поэтов- "песенников". Поэтому от сегодняшней попсы за очень редким исключением уши вянут!
Пишу как умею. Во всяком случае из души. А судить об её искренности - читателям... e-mail автора:petrovic1951@mail.ru
Прочитано 5815 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
По себе знаю, как больно, когда нельзя исправить ошибки. Но за них по Слову Божьему люди расплачиваются уже здесь, на земле.Остается принять действительность таковой, какой она есть. Ведь исправить уже ничего не возможно. А вот перед Господом покайтесь! Желаю Вам творческих успехов!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
